Конкретними носіями всього того, чим повинна володіти дитина впродовж свого життя, є дорослі, які її виховують і навчають.
Д.Ельконін
Виховання дитини починається від її народження. Якою вона виросте, значною мірою залежить від її батьків. Батьки в родині мають виконувати функції педагога: освітню (передача життєво значущої інформації), виховну (засвоєння норм життя в людському суспільстві), розвивальну (підвищення індивідуального потенціалу).
Вступ до школи – переломний момент у житті дитини. Він пов’язаний з новим типом стосунків з оточенням (ровесниками й дорослими), новим видом основної діяльності (навчальної, а не ігрової). У житті дитини змінюється все: обов’язки, оточення, режим. Це “кризовий період” у житті дитини , і ця “криза” виявляється в тому, що свої ігрові потреби дитина має задовольняти навчальними способами. Процес адаптації до шкільного життя у дітей триває по-різному – від 2-х тижнів до 2 – 3 місяців (залежно від рівня їх готовності до школи, психофізіологічних особливостей та стану здоров’я). Вирішальну роль тут відіграє сформований у дошкільному віці рівень готовності до школи, або “шкільної зрілості”.
Сьогодні є проблема, з приводу якої давно і довго ведеться полеміка: що саме діагностувати на етапі вступу дитини до школи і як це робити? Необхідно одразу розділити поняття педагогічної і психологічної готовності дитини до школи. Педагогічна готовність - це запас знань, умінь і навичок, наявний у дитини на момент вступу до школи. Під цим як правило, мається на увазі уміння читати, рахувати, переказувати, однак це не дає змоги спрогнозувати успішність навчання навіть на найближчий час.
Психологічна готовність – це якісна своєрідність інтелектуального розвитку дитини і деяких особливостей її особистості, без якої неможливо успішно н6авчатися в масовій школі. Сформованість цього рівня надзвичайно важлива. Виділяють три основні групи труднощів, з якими зустрічаються не готові до навчання діти. Перша група належить до системи стосунків і взаємодії з однолітками (невміння слухати товариша і стежити за його роботою, змістовно спілкуватися з однолітками, погоджувати з ними свої дії), друга – до сфери спілкування з дорослими (нерозуміння умовності запитань учителя, його особливої позиції, специфічності навчальних ситуацій і навчального спілкування), третя – до сфери самосвідомості дитини (завищена самооцінка своїх можливостей і здібностей, необ’єктивне ставлення до результатів своєї діяльності, неправильне сприйняття оцінок учителя). Ці три групи труднощів відбивають основні сторони психологічної готовності дитини до школи і шкільного навчання. Відповідно і показники психологічної готовності до школи розподіляються за цими самими групами.
Що розуміється під словами, “зрілий дошкільник”? “Дошкільну зрілість” можна визначити як цілісний психологічний стан дитини дошкільного віку, що характеризується високим ступенем розвитку тих якостей і процесів, що переживають свій розквіт саме в дошкільний період дитинства і для яких цей період є сенситивним. Для шестирічних дітей з високим рівнем психічного розвитку найбільш типовий кооперативно-змагальний рівень спілкування з однолітками, довільність у сфері спілкування з дорослими і відкриття дитиною своїх переживань у сфері самосвідомості. Крім того, принципово важливим є :
ü сформовані прийоми ігрової діяльності;
ü розвинені соціальні емоції і високий (для даного періоду) рівень морального розвитку;
ü розвинена уява;
ü високий рівень наочно-образного мислення, пам’яті, мовлення.
Практично загальновизнано, що готовність до шкільного навчання – багатокомпонентне утворення, що потребує комплексних психологічних досліджень. Залежно від розуміння сутності, структури і компонентів готовності дитини до навчання виявляються її основні критерії і параметри.
У структурі готовності найчастіше прийнято виділяти наступні компоненти:
1) морфологічна готовність (стан здоров’я (фізіологічна зрілість)), рівень фізичного розвитку (рівень сформованості дрібної моторики), біологічний вік;
2) психологічна готовність (інтелектуальна, емоційно-вольова, мотиваційна);
3) соціальна готовність (соціальна компетентність, комунікативні навички).
Морфологічна готовність визначається рівнем розвитку основних функціональних систем організму дитини, станом її здоров’я і біологічним віком.
Фізіологічна готовність дітей до систематичного шкільного навчання визначають медики. На підставі цього медичного обстеження робиться висновок про функціональну готовність дитини до навчання в школі. У медичній картці майбутніх першокласників містяться досить докладні зведення про соматичний розвиток дитини (вага, ріст, пропорції тіла, інші відомості щодо вікової норми), але при цьому практично не йдеться про стан нервової системи.
Численні дослідження фізіологів свідчать про те, що у віці 5-7 років відбувається суттєва перебудова всіх фізіологічних систем дитячого організму. До початку шкільного навчання (до семи років) ця перебудова ще не закінчена, і у шкільні роки продовжується активний фізіологічний розвиток. Потрібно пам’ятати про те, що всі діти розвиваються по-різному, психологічний вік дитини не завжди відповідає біологічному: одна дитина до 6 років за своїм фізичним розвитком готова до систематичного навчання, буде під силу. Найбільш не готових до навчання дітей у віці 5-5,5 років – близько 80%, у 6 років таких дітей уже набагато менше – 51%, а в 6 з половиною років – 32%. У 7-літньому віці кількість не готових до школи дітей знижується до 13%. Ідеться саме про систематичне навчання за визначеною програмою. За індивідуальною програмою навчати дитину можна і в 4, і в 5 років.
Психологічна готовність складається з кількох видів готовності: інтелектуальної ( пізнавальної), емоційно-вольової, мотиваційної.
У зміст інтелектуальної готовності включають не лише словниковий запас, світогляд, спеціальні вміння, а й рівень розвитку пізнавальних процесів; їх орієнтовність на зону найближчого розвитку дитини, наочно-образне мислення; уміння виділяти навчальну задачу, перетворювати її в самостійну мету діяльності.
Даний компонент готовності передбачає наявність у дитини світогляду, запасу конкретних знань. Дитина повинна володіти планомірним і розчленованим сприйняттям (типи сприйняття: аналітичний, синтетичний, аналітико-синтетичний), аналізом, синтезом, узагальненням досліджуваного матеріалу, значним обсягом пам’яті. Однак мислення дитини залишається переважно образним.
При вивченні інтелектуального компонента психологічної готовності до школи у вітчизняній психології звертають увагу на рівень розвитку інтелектуальних процесів. Інтелектуальна готовність важлива, але не єдина передумова успішного навчання у школі. У підготовку дитини до школу входить формування у неї готовності до прийняття нової “соціальної позиції”. Ця особистісна готовність виражається у ставленні дитини до школи, до навчальної діяльності, до вчителів, до самої себе.
Рівень розвитку узагальнення розглядається вітчизняними дослідниками готовності до шкільного навчання як основна характеристика інтелектуальної готовності до школи.
Емоційно-вольову готовність вважають сформованою, якщо дитина вміє ставити мету, намічає план дії, приймає рішення, докладає зусиль до його реалізації, долає перешкоди. У неї формується довільність психологічних процесів. Спостерігається емоційно-позитивне ставлення до навчання в школі. Відсутні імпульсивні реакції і вияви тривожності.
Особистісна готовність дитини припускає певний рівень розвитку її емоційної сфери. До початку шкільного навчання в дитини повинна бути висока емоційне стійкість, на тлі якої можливий розвиток і перебіг навчальної діяльності.
Мотиваційна готовність сформована, якщо в дитини є бажання ходити до школи, посісти нову соціальну роль – роль школяра, сформоване ставлення до вчителя як до дорослого, що володіє особливими соціальними функціями, є бажання займатися з учителем, розвинуті необхідні форми спілкування з однолітками (уміння встановлювати різноправні стосунки), домінують мотиви навчання, є прагнення до здобуття знань, інтерес до навчальних занять.
Готовою до шкільного навчання є дитина, яку школа приваблює не зовнішньою стороною (атрибути шкільного життя – портфель, підручники, зошити), а можливість одержувати нові знання. Майбутньому школяреві необхідно довільно керувати своєю поведінкою, пізнавальною діяльністю, що стає можливим за сформованої ієрархічної системи мотивів.
Щодо мотивів навчання у структурі готовності до школи – ідеться про ті чинники зовнішнього і внутрішнього характеру, що спонукають діяльність дитини, спрямовану на засвоєння нових знань на даному етапі розвитку, і які можуть бути основою для формування власне навчальних мотивів.
Власне навчальний мотив (усвідомлена потреба у здобутті знань і розвитку своїх здібностей) формується у процесі шкільного навчання, а в мотиваційній структурі дошкільнят і школярів-початківців, як правило, відсутній.
З’ясовано, що навчальна діяльність дошкільнят і школярів-початківців стимулюється цілою системою різноманітних мотивів. У структурі мотивів виділяють шість груп мотивів: соціальні (“Я хочу до школи, тому що всі діти повинні вчитися, це потрібно і важливо”), навчально-пізнавальні (бажання навчитися чогось нового), оцінкові (“Я хочу до школи, тому що там я одержуватиму тільки дванадцятки”), позиційні (“Я хочу до школи, тому що там великі діти і мені куплять портфель, зошита, пенал”), зовнішні щодо школи, тому що мама так сказала”), ігрові мотиви (“Я хочу до школи, тому що там можна гратися з друзями”).
Соціально-психологічна готовність дитини до школи розглядається як готовність дитини до взаємодії з оточенням і пов’язана з появою під час переходу до школи нових стосунків між “дитячим суспільством” і дорослим, зі зміною соціально-психологічного статусу дитини (у школі дитина стикається з новою системою критеріїв, які визначають дитячі взаємостосунки, змінюється становище дитини у колективі: у дитячому садку були старшими, у школі – молодшими)
Цей компонент готовності містить у собі формування в дітей якостей, завдяки яким вони могли би спілкуватися з іншими дітьми, вчителем. Дитина приходить до школи, класу, і їй необхідно володіти досить гнучкими способами встановлення взаємин з іншими дітьми, необхідні вміння ввійти в дитячу спільноту, діяти разом з іншими, уміння поступатися і захищатися. Таким чином, даний компонент припускає розвиток у дітей потреби у спілкуванні з іншими, уміння підкорятись інтересам і звичаям дитячої групи, розвиток здатності справлятися з роллю школяра в ситуації шкільного навчання.
Експериментально встановлено, що до кінця дошкільного віку в дитини з’являються нові типи спілкування, що умовно названі довільно контекстним спілкуванням з дорослим і “кооперативно-змагальним” типом співпраці з однолітком. Обидва типи спілкування мають одну загальну властивість – особливий аспект довільності поведінки у спілкуванні. Воно не слугує досягненню практичного результату і встановленню інтимно-особистісних взаємин із дорослим, а свідомо спрямоване на зміну самого себе, на засвоєння нових способів дії і довільно регулюється відповідно до поставленого навчального завдання. Виділені типи спілкування дитини з дорослим і однолітками відіграють вагому роль для успішності наступного навчання дітей у школі.
