Чинники, які необхідно враховувати під час виявлення професійних здібностей:
ü по-перше, у юнацькому віці деякі професійно важливі якості перебувають у прихованому стані, тому що немає умов для їх прояву;
ü другим чинником є недостатній рівень самосвідомості підлітка, нестійкість емоційного стану, неадекватна самооцінка;
ü третій чинник — недолік життєвого досвіду (недостатні знання про світ професій і ринок праці, правила і можливі помилки під час вибору професії).
Знизити негативний вплив цих чинників можна тільки шляхом цілеспрямованого психолого-педагогічного супроводу професійного самовизначення, яке варто розпочинати ще в початковій школі, як це робиться в багатьох країнах.
Профорієнтація — це науково обґрунтована система соціально-економічних, психолого-педагогічних, медико-біологічних і виробничо-технічних заходів щодо надання молоді особистісно орієнтованої допомоги у виявленні й розвитку здібностей і схильностей, професійних і пізнавальних інтересів у виборі професії, а також формування потреби у праці й готовності працювати в умовах ринку, багатошаровості форм власності й діяльності. Вона реалізується в ході навчально-виховного процесу, позаурочної та позашкільної роботи з учнями.
Цілі профорієнтації:
ü надання профорієнтаційної підтримки учням у процесі вибору профілю навчання та сфери майбутньої професійної діяльності;
ü вироблення в школярів свідомого ставлення до праці, професійне самовизначення в умовах свободи вибору сфери діяльності відповідно до своїх можливостей, здібностей і з урахуванням вимог ринку праці.
Завдання профорієнтації:
ü одержання несуперечливих відомостей щодо переваг, схильностей і можливостей учнів для розподілу їх за профілями навчання;
ü забезпечення широкого діапазону варіативності профільного навчання за рахунок комплексних і нетрадиційних форм і методів, що застосовують на уроках та у виховній роботі елективних курсів;
ü додаткова підтримка деяких груп школярів, щодо яких легко спрогнозувати труднощі у працевлаштуванні;
ü вироблення гнучкої системи кооперації старшої школи з установами додаткової та професійної освіти, а також з підприємствами міста, регіону.
Складові діяльності із профорієнтації:
ü розробка класних годин, рольових ігор;
ü тренінгові заняття з учнями;
ü елективні курси.
Основні форми профорієнтаційної діяльності:
ü дискусії;
ü тренінги;
ü круглі столи;
ü робота з батьками;
ü робота з випускниками школи, студентами вищих навчальних закладів;
ü виставки-перегляди;
ü екскурсії.
Організація роботи припускає використання групових і індивідуальних форм роботи.
Аспекти системи профорієнтації:
ü соціальний;
ü економічний;
ü психолого-педагогічний;
ü медико-фізіологічний.
Соціальний аспект полягає у формуванні ціннісних орієнтацій молоді в професійному самовизначенні, де робиться акцент на вивченні вимог до кваліфікації працівника тієї або іншої сфери.
Економічний аспект — це процес керування вибором професії молоді відповідно до потреб суспільства та можливостей особистості (вивчення ринку праці).
Психологічний аспект полягає у вивченні структури особистості, формуванні професійної спрямованості (здатності до усвідомленого вибору); педагогічний - пов’язаний із формуванням суспільно значущих мотивів вибору професії та професійних інтересів.
Медико-фізіологічний аспект передбачає такі основні завдання, як розробка критеріїв професійного відбору відповідно до стану здоров’я, а також вимог, які висуває професія до особистості кандидата.
Враховуючи психологічні та вікові особливості школярів, можна виділити такі етапи профорієнтаційної роботи в школі:
1–4 класи: формування в молодших школярів ціннісного ставлення до праці, розуміння її ролі в житті людини й суспільства; розвиток інтересу до навчально-пізнавальної діяльності, заснованої на посильній практичній включеності в різні її види, у тому числі соціальну, трудову, ігрову, дослідницьку;
5–7 класи: розвиток у школярів особистісного змісту в набутті пізнавального досвіду й інтересу до професійної діяльності; формування уявлення про власні інтереси й можливості (формування образу «Я»); набуття первісного досвіду в різних сферах соціально-професійної практики: техніці, мистецтві, медицині, сільському господарстві, економіці й культурі. Цьому сприяє виконання учнями професійних спроб, які дозволяють їм співвіднести свої індивідуальні можливості з вимогами, що висуває професійна діяльність до людини;
8–9 класи: уточнення освітнього запиту під час факультативних занять та інших курсів на вибір; групове й індивідуальне консультування з метою виявлення та формування адекватного ухвалення рішення про вибір профілю навчання; формування освітнього запиту, що відповідає інтересам і здібностям, ціннісним орієнтирам;
10–11 класи: навчання дій із самопідготовки та саморозвитку; формування професійних якостей в обраному виді праці; корекція професійних планів, оцінювання готовності до обраної діяльності.
Розв’язання завдань профорієнтації здійснюється в різних видах діяльності учнів (пізнавальній, суспільно корисній, комунікативній, ігровій, продуктивній праці). Із цією метою щорічно складаються шкільні й міські плани роботи із профорієнтації. Цей напрям простежується в плані кожного класного керівника (розділ «Профорієнтація»).
Відповідальними за профорієнтаційну роботу в школах є заступники директорів з виховної роботі. Допомагають класним керівникам в організації цього блоку роботи також соціальні педагоги, психологи, викладачі-організатори, вчителі-предметники.
Однією зі складових системи профорієнтації є діагностика професійної спрямованості учнів 7–9 класів, яку проводять психологи, а за їхньої відсутності — класний керівник.
На підставі цих відомостей подальшу роботу з батьками й учнями проводять класні керівники.
Класний керівник, спираючись на концепцію, навчальну програму й план виховної роботи школи:
ü складає для конкретного класу (групи) план педагогічної підтримки самовизначення учнів, який містить різноманітні форми, методи, засоби, що активізують пізнавальну, творчу активність школярів;
ü організовує індивідуальні й групові профорієнтаційні бесіди, диспути, конференції;
ü здійснює психолого-педагогічні спостереження за схильностями учнів (дані спостережень, анкет, тестів фіксуються в індивідуальній картці учня);
ü допомагає школярам проектувати індивідуальну освітню траєкторію, моделювати варіанти профільного навчання та професійного становлення, здійснювати аналіз власних досягнень, складати власне портфоліо;
ü організовує відвідування учнями днів відчинених дверей у вищих навчальних закладах і середніх професійних навчальних закладах;
ü організовує тематичні й комплексні екскурсії учнів на підприємства;
ü надає допомогу шкільному психологу в проведенні анкетування учнів та їхніх батьків з проблеми самовизначення;
ü проводить батьківські збори з проблеми формування готовності учнів до профільного й професійного самовизначення;
ü організовує зустрічі учнів з випускниками школи, які навчаються у вищих і середніх професійних навчальних закладах.
Учителі-предметники:
ü сприяють розвитку пізнавального інтересу, творчої спрямованості особистості школярів, використовуючи різноманітні методи й засоби: проектну діяльність, ділові ігри, семінари, круглі столи, конференції, предметні тижні, олімпіади, факультативи, конкурси стінних газет, домашні твори тощо;
ü забезпечують профорієнтаційну спрямованість уроків, формують в учнів загально-трудові, професійно важливі навички;
ü сприяють формуванню в школярів адекватної самооцінки;
ü проводять спостереження з виявлення схильностей і здібностей учнів;
ü адаптують навчальні програми залежно від профілю класу, особливостей учнів.
Практичний психолог:
ü вивчає професійні інтереси та схильності учнів;
ü здійснює моніторинг готовності школярів до профільного й професійного самовизначення шляхом анкетування учнів та їхніх батьків;
ü проводить тренінгові заняття із профорієнтації учнів;
ü проводить бесіди, здійснює психологічну освіту батьків і педагогів;
ü здійснює психологічні консультації з урахуванням вікових особливостей учнів;
ü сприяє формуванню в школярів адекватної самооцінки;
ü залучає батьків учнів до виступів перед учнями про професію, до роботи з керівництва гуртками;
ü надає допомогу класному керівнику в аналізі й оцінці інтересів і схильностей учнів;
ü створює базу даних із профдіагностики.
Соціальний педагог:
ü сприяє формуванню в школярів «групи ризику» адекватної самооцінки, оскільки, як правило, у таких дітей вона є заниженою;
ü надає педагогічну підтримку дітям групи ризику під час їхнього професійного й життєвого самовизначення;
ü здійснює консультації учнів із соціальних питань;
ü надає допомогу класному керівнику в аналізі й оцінці соціальних факторів, що ускладнюють процес самовизначення школяра.
Медичний працівник:
ü використовуючи різноманітні форми, методи та засоби, сприяє формуванню в школярів настанови на здоровий спосіб життя;
ü проводить із учнями бесіди про зв’язок успішності професійної кар’єри й здоров’я людини;
ü консультує щодо проблеми впливу стану здоров’я на професійну кар’єру;
ü надає допомогу класному керівнику, шкільному психологу й соціальному педагогу в аналізі діяльності учнів.